Книга Иова - Розділ 29

Монолог Іова: Щаслива Людина

¹І Йов далі вів мову свою та й сказав:

²О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог,

³коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті,

⁴як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм,

⁵коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти,

⁶коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!

⁷Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє,

⁸як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли,

⁹зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої,

¹⁰ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння.

¹¹Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене,

¹²бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного.

¹³Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим!

¹⁴Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє.

¹⁵Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був.

¹⁶Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував.

¹⁷Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене.

¹⁸І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок:

¹⁹для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.

²⁰Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу.

²¹Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою.

²²По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями.

²³І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.

²⁴Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили.

²⁵Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він!